Згадаймо слова Ісуса Христа: «Не судіть, і не
будете осуджені». Щоб дотримуватися цієї заповіді, потрібно щось зрозуміти у
собі, у власній душі, в іншій людині. А чи легко не судити, коли кривда очі
ріже та спокою не дає? І постає питання, звідки ці почуття, чому ми сердимось і
жадаємо засудити, навчити, помститися, покарати «задля справедливості» сусіда,
товариша по службі, незнайомого, рідного брата? Що це за «занепокоєння,
невдоволення душі», коли привабливе для
нас благо мають інші? Німецький філософ Г. Лейбніц називав це заздрістю.
Заздрість протилежна доброзичливості. Це відчуття досади стосовно щастя,
добробуту, успіху, матеріальної чи духовної переваги іншої людини. Маючи
рівні права на володіння землею, де нам судилося народитися, ми всі
відрізняємось один від одного характером, працездатністю, талантом,
світосприйманням і , діючи в рамках одного й того самого закону, проявляємо
себе по-різному. Заздрість
програмує нашу поведінку. Людина, котра їй підлегла і служить їй, стає
агресивною, гнівливою, мстивою. Крім того вона, немов хробак, вимучує, виснажує
хазяїна, позбавляючи його творчих сил та енергії для плідного життя. Людина
тільки й живе очікуванням невдачі іншого, щоб на цьому вистраждалому тлі
відчути себе нарешті щасливою. Та її «щастя» ефемерне і триває недовго –
виразки заздрості не гояться, якщо їх не лікувати. Психологи вважають, що в механізмі заздрості лежить порівняння себе з
іншими за значимими ознаками. Це може бути матеріальний стан, соціальний статус,
здібності. Скільки значимих рис – стільки і приводів для порівняння. Емоції, що
народжуються в процесі порівняння, як правило, не контролюються. Хворий на
заздрість схильний думати, що у іншого, хоч він такий же, чомусь усе краще. З
цього моменту починається переживання – муки, людина нападає, уздовж і впоперек
критикує того, хто її в чомусь обійшов. І отримує задоволення, а то і
зловтішається, коли досягає своєї мети. Довгий
час вважалося, що заздрити можуть лише бідні і злиденні багатим і забезпеченим.
Виявляється, не все так просто. Заздрять не лише набитому гаманцю, а й душевній
рівновазі та спокою, і безумовно коханню і щастю, які не купиш за долари і не
обмиєш дорогим вином у новомодному котеджі. Та найбільшу заздрість викликає
розум. Розумову перевагу не прощають. Протистояти цьому процесу – означає вміти піднятися над буденністю, бути
вищим від обставин. Люди, які вміють оцінювати емоції, що виникають автоматично,
можуть вдосконалюватись, зростати духовно. Той, хто страждає від заздрості,
передусім має зректися ідеї рівності. «Він такий як я, а живемо по-різному. Ні,
він не такий. І я не такий, як він. У нього інша працездатність, сім’я, радість чи біль він сприймає інакше, ніж я.
Бути незрівнянною і несхожою – таке ж її право, як і моє» Якщо
ви позаздрили чиїмсь машині, шубі, новій квартирі або високооплачуваній посаді,
подумайте, що привело суперника до придбання цієї речі чи просування по службі,
чим або ким він при цьому пожертвував? Адже, відчуваючи заздрість, людина
схильна немов у збільшувальне скло бачити лише сам результат, бажаний для
самого себе, і в зменшувальне – зусилля, витрати, наполегливість, силу волі для
його досягнення. Під знаменом заздрості
крокують ненависть, наклеп, зрадництво й інтриги. Якщо ти відчуваєш, що в тебе від гордості почало рости пір’я
пави, то подумай і про те, що ти не гарантований і від ще гіршого. Якщо ти
здатний розібратися в своїх емоціях, можеш зупинитися і подумати про те, який
механізм їхнього виникнення, то поступово здобудеш владу над ними, і твоє життя
буде спокійнішим. |
